З святом Вас, дорогі українці.
Назавше попрощавшись з Україною,
Із нею в серці/просто,як в піснях/,
Розкидані то голодом,то війнами
Вкраїнці сплять по всіх материках.
Ст.Пушик
Настала золота осінь. Дерева вбралися в червоновато-жовте вбрання. Неділя,2 жовтня… Прекрасна погода огорнула наш чудовий Лондон. По церквах відправились Богослужіння,люди почали зходитися до Українського центру. Під чудові звуки музики,яку виконував музичний гурт “Два кольори”всіх гостей зустрічала голова місцевого відділу КУК- Дарія Грицьків та заступник голови Українського центру Михайло Савчук.
Святково прибрані столи осінніми квітами. І ось зал переповнений. Відкриває свято п. Дарія. У своєму слові вона привітала лондонську громаду,гостей,студентів місцевого університету серед яких були: Данило Коструба-заступник голови Союзу Українського Студенства Канади та Анастазію Остапчук-голову Українського Студенського Клубу при університеті,який нараховує 50 членів. п. Грицьків відмітила, що вже 120 років,як наші перші емігранти прибули до Канади,які зуміли перебороти великі труднощі,проклали дорогу нашим новим еміграційним хвилям,зуміли зберегти нашу мову,історію,культуру,традиції,які ми повинні передавати з покоління до покоління. І також вона прочитала вірш М. Федіва “Надії та розпач”,в якому описано всі страждання українського народу,їх перший приїзд до Канади,їхню важку працю. Дальше отці-Ігор Петрик та Василь Федів провели молитву до обіду.
Після обіду свято продовжувалося. Ведуча свята попросила до слова голову Українського центру п.Миколу Василька,який відмітив,що нелегко було покидати рідну землю нашим українцям,які їхали в світ за очі від своїх близьких,звідти,де вони народилися і де поховані їхні пращури. Нелегка була їхня праця. Лише українські емігранти серед озер,мочарів,диких лісів змінювали неосвоєні канадські терени на врожайні землі та перетворювали цей край на мальовничі околиці. Першими українцями,які поселилися в Лондоні був п.Василь Семчишин з Родиною. Ніби продовженням його виступу-Соломійка Галіпчак продекламувала вірш Ст.Пушика”Грудочка землі”. Несуть,везуть її вмаленьких вузликах,
І там,де не співають соловї,
Із грудки ллється соловїна музика,
Сльозами люди скроплюють її.
І навіть там,де не цвіте калина,
Де слово не шанується моє,
Всі знають:є на світі Україна
Не грудка,а земля з народом є!
З бурхливими оплесками присутні віддячили Соломійці за чудово продекламований вірш. З словом-привітанням виступив заступник голови Українського центру п.Савчук. Він сказав,що мандруючи далеко в незнані краї,українці брали з собою молитовник,брали насіння рослин,квітів і сіяли біля своїх осель. Це нагадувало їм рідну Батьківщину.
З привітальним словом виступив гість нашого свята-голова КУК з Вінзору п.Петро Мицак. Перш за все він щиро подякував за запрошення на це чудове свято,привітав всіх присутніх з важливою подією для всіх українців і склав признання українській Лондонській громаді та її провідникам за постійну організацію різних святкувань та міроприємств.
Під-час святкування на екрані було висвітлено емблему-лого прсвячену 120 річчю поселення українців в Канаді. Голова КУК п. Грицьків розповіла про мету створення ,її значення та автора-п. Лесюка.
Голова”Золотого віку” п-ні.Віра Хома,яка підготувала уривок із оповідання В.Стефаника”Камінний хрест” сказала: “В своїй землі не треба талану,
Вкраїнці їдуть в сіру далину,
В дорогу взявши грудочку землі”.
Сьогодні ми звернемо нашу увагу,як емігрували селяни до Канади ще в 1891 році. Головний герой оповідання”Камінний хрест”-Іван Дідух,його дружина і двоє дітей. У постановці головний герой-Ігор Хомин,дружина-Ірина Галіпчак,діти-Соломія Галіпчак і Степан Хомин. Гурт,запрошений на прощання: Д.Хома,М.Федів,Р.Водвуд,Л.Кріль,М.Федів,О.Хомин,В.Кук,Л.Кук,О.Дзюбак,Г.Комелькова. Учасники дійства прекрасно продемонстрували подію,яка відбувалася у хаті Івана Дідуха,з якими прощалися назавжди. Чудово відтворено цю подію, люди з сльозами на очах пригадали як вони покидали свої села і їхили в незнаний світ. Особливо зворушливо було,як господар І.Дідух прощався з дружиною Іванихою на смерть,бо знали,що не повернуться вже додому.
Учасники дійства прекрасно відобразили тугу за рідним краєм,співали старі українські пісні”Із-за гори кам’яної”,”Та наступила чорная хмара”,та запевняли господарів,що
завжди будуть їх пам’ятати. З великим жалем і болем в серці спостерігали присутні,як родина Дідуха стояла біля камінного хреста і плакали,а Іван сказав: “Видиш,стара,наш хрест? Там є відбито і твоє ім’я і моє!” Потім, взявши свої нещасні згортки на плечі і через цілу залю пройшли, прощаючись з присутніми.
Пані Віра подякувала глядачам за увагу,а “артистам” за їхню працю і участь у постановці. Для порівняння п. Віра продекламувала вірш Г.Копко “Українцям-емігрантам”,де показано,як емігрують тепер і 120 років тому. Кожна еміграція-це туга за рідним краєм,за родиною,за могилами: То ж пригадаймо Батьківщину,
Де рідна батьківська земля,
Де запах м’яти і полину,
Де лине пісня солов’я.
На святі присутні прослухали нову пісню,яку написав С.Андрусяк на музику І.Желяка/місцевих авторів/ і яка виконувалася під-час вітання делегації на чолі з нашим амбасадором України Д-р. Ігором Осташ,які прибули потягом до Торонта,як і також під-час українського фестивалю в Торонті. Також виступив танцювальний ансамбль “Барвінок”-старша група м.Лондону,які щойно повернулися з виступів з м. Вінзор.
Пані Грицьків склала всім присутнім, всім,хто брав участь у проведенні свята ,паням,які приготували смачний обід щиру подяку і запросила взяти участь у забаві,де пригравав місцевий,музичний гурт”Два кольори”. Музики проголосили:”Забава аж до рана!”
