Газета «Тудейз Заман»: «Україна ще на одному перехресті» (неофіційний переклад).
*Автор – Аманда Пол, газета «Тудейз Заман»
Минулого тижня я відвідала Канаду з метою виступу на конференції, присвяченій Україні. Україна є важливою країною для Канади, оскільки та є своєрідною батьківщиною для великої кількості представників потужної української діаспори, що там проживає і налічує близько 1,3 млн. осіб.
Вони переїхали туди під час кількох хвиль міграції. Перша хвиля відбулася наприкінці 19-го століття, коли до Канади емігрувало чимало представників Галицького регіону (на той час це була частина Австро-Угорської Імперії), який на той час вважався одним із найбідніших, густонаселених регіонів із низьким показником робочих місць. Наступна хвиля міграції відбулася після встановлення комуністичного режиму у 1920-х рр., початку 2-ї Світової Війни та репресій на території Радянської України з боку Сталіна. Після такого розвитку подій було встановлено «залізну завісу» і наступна хвиля міграції розпочалася лише після здобуття країною незалежності на початку 90-х років.
Представники української діаспори в Канаді надзвичайно уважно і активно стежать за розвитком політичної ситуації у своїй країні. Конференція мала назву: «Україна на роздоріжжі». У ній взяли участь експерти з політичних питань, які обговорили нинішній стан та перспективи подальшого розвитку внутрішньополітичних процесів у країні. Концепція вищезгаданого заходу не мала нічого нового по відношенню до обговорення нинішньої політичної ситуації в Україні, оскільки країна опинилася на перехресті багато років тому і у даний час це питання все ще залишається досить актуальним. Куди рухається Україна? Цього разу обговорювалося два варіанти розвитку подій: 1) майбутнє, в якому дотримуються європейських цінностей та принципів; 2) і той шлях, який призведе Україну до ще більшого «путінізму», про який згадували у своїх виступах низка інших учасників конференції.
Я їздила до України багато разів і дуже добре знаю, що це – надзвичайно красива країна. Україна має все: енергетичні ресурси, чудові сільськогосподарські угіддя, а також навколишнє середовище, яке найкращим чином підходить для розвитку туристичної галузі. Проте, українські політики виявилися найбільшими ворогами своєї ж країни і до цих пір не в змозі забезпечити для українських громадян світле майбутнє. Здебільшого потенціал України залишається невикористаним, а сама країна понад 20 років топчеться на одному й тому ж місці. Політика країни, м’яко кажучи, є досить хаотичною та переобтяжена політичним суперництвом, змовами у великому бізнесі, представники якого сидять в українському парламенті.
Геостратегічним вибором України є Європа. З моменту проголошення своєї незалежності, Україна намагається стати частиною ЄС, хоча таке її бажання не завжди супроводжується відповідними діями та знаходить підтримку з боку європейського співтовариства. Дійсно, впродовж тривалого часу існували проблеми щодо визнання європейської ідентичності України. При цьому, вважалося за краще встановлювати відносини з нею через призму Росії.
Україні, на відміну від своєї судньої країни – Польщі, не було запропоновано перспективне членство в ЄС. Було сказано, що для цього, в першу чергу, необхідно привести «свій будинок» до ладу та здійснити низку масштабних реформ. На жаль, представники української еліти боролися без чітко визначеної мети та програли. Такий результат найбільше влаштовує великого українського сусіда – Росію, яка розглядає Україну як свою невід’ємну частину і завжди виступала проти мрії України щодо набуття членства в ЄС.
На сьогоднішній день Україна знаходиться на нижчому рівні. Канада, так само як уповноважені представники інших країн, висловлює стурбованість з приводу демократичних стандартів та питань дотримання верховенства права в Україні. У період після перемоги Помаранчевої Революції в Україні у 2004 році Україна стала своєрідним взірцем демократії в регіоні для своїх східних сусідів, так би мовити, країною для наслідування. Однак, розвиток політичних подій в країні впродовж наступних 18 місяців, у т.ч. й відкриття кримінальної справи та тюремне ув’язнення колишнього прем’єр-міністра України Ю.Тимошенко, привело Україну до періоду «пітьми», коли на адресу керівництва держави почали висуватися звинувачення у застосуванні вибіркового правосуддя.
Такий розвиток подій стали своєрідним каменем спотикання у відносинах України із Заходом, зокрема з ЄС. У той час, коли два партнера мають тісні взаємозв’язки, успішно співпрацюють в багатьох різноманітних сферах впродовж останніх 5 років, Україна та ЄС проводять перемовини щодо укладання всеохоплюючої Угоди про асоціацію, що включатиме в себе Угоду про створення зони вільної торгівлі. Хоча все ще не існує чіткої впевненості в питанні перспективного членства країни, ці два документи про співпрацю мають на меті сприяти подальшому поглибленню взаємовідносин до рівня, якого ніколи раніше не спостерігалося у взаєминах із третьою країною. А це, в свою чергу, є ще одним кроком України на шляху до набуття членства у європейському співтоваристві в майбутньому.
Однак, з метою підписання вищезгаданих двосторонніх документів про співпрацю та забезпечення проведення процедури їх ратифікації, ЄС прагне бачити реальне покращення в сфері демократії та верховенства права. А це, по-перше, означає проведення чесних та демократичних парламентських виборів в країні 28 жовтня ц.р. ЄС буде надзвичайно уважно стежити за перебігом передвиборчого процесу та самого голосування, можливими правопорушеннями під час нього тощо. Також, під час заходу були виголошені заклики до проведення конституційної реформи, боротьби з корупцією, вжиття відповідних заходів з метою поліпшення інвестиційного клімату в країні, а також проведення судової реформи. У той же час офіційному Києву доведеться відбивати атаки росіян, які продовжують грати у, так звану, гру «кішки-мишки» з Україною, у т.ч. в питанні переговорного процесу щодо постачання російського природного газу до України. З поверненням В.Путіна назад до Кремля, він буде готовий боротися з усіх сил, щоб утримати Україну, яка, на його думку, має бути виключно на боці Росії.
Україна витратила багато часу на «дрейфування». Зараз настав час повернутися від слів до реальних дій. Більше не повинно бути жодних перехресть; давайте будемо вірити та сподіватися на те, що це буде останнім перехрестям, остільки може мати катастрофічні наслідки не лише для України, але й для регіону в цілому.
Оригінал англійською мовою: «Ukraine at yet another crossroads».
Last week I was in Canada speaking at a conference on Ukraine. Ukraine is important to Canada because the country is home to a large Ukrainian diaspora community, with some 1.3 million residing there.
They came in several waves. First, at the end of the 19th century from the Galychyna region (then part of the Hungarian-Austrian Empire), which was in those days a particularly poor and over-populated region with few employment opportunities. New waves came with the establishment of Communism in the 1920s, the outbreak of World War II and the repression placed on Soviet Ukraine by Stalin. After this the gate was closed, with a new wave of migration only beginning following Ukraine’s independence in the 1990s.
The Canadian Ukrainian community is very active and closely monitors political developments in the country, which has helped shape Canada’s foreign policy towards Ukraine. The conference was entitled “Ukraine at the crossroads.” It brought together experts to discuss political developments in the country. The “crossroads” concept is nothing new when discussing Ukraine, because the country has found itself at many crossroads over the years and the question is always the same. Where is Ukraine going? This time the two options discussed were: a future that adheres to European values and principles and one that would bring Ukraine towards greater “Putinism,” which was presented by a number of the other speakers.
Having traveled to Ukraine many times, I know it to be a wonderful country. Ukraine has everything — energy resources, wonderful agricultural land and an environment perfect for tourism — yet Ukraine’s politicians have proved to be their own worst enemies and have so far failed to deliver a bright future for Ukraine’s patient citizens. Ukraine’s potential has, for the most part, been unexploited and the country has found itself treading water for much of the last 20 years. Politics in the country are, to say the least, chaotic and loaded with political rivalries and conspiracies with big business simultaneously sitting in the Ukrainian parliament as well as in the boardroom.
Ukraine’s geostrategic choice is Europe. Since its independence, Ukraine has aspired to be part of the EU although this desire has not always been followed by actions, nor has it been reciprocated by the EU. Indeed, for a long time many in the EU even had trouble recognizing Ukraine’s European identity, preferring to base relations through the prism of Russia.
Ukraine, unlike its neighbor Poland, was not offered prospective membership. It was told to get its house in order and carry out far-reaching reforms first. Unfortunately, without a clear goal to aim for, Ukraine’s elites struggled and failed. This outcome suited most of all big neighbor Russia, which almost sees Ukraine as an integral part of itself and has always opposed Ukraine’s EU dream.
Today Ukraine finds itself at a low point. Canada, like other nations, is concerned over democratic standards and the rule of law. In the aftermath of the 2004 Orange Revolution, Ukraine became a beacon of democracy in the Eastern neighborhood, a model for other countries to follow. However, developments over the last 18 months, including the criminal case and subsequent sentencing of former Prime Minister Yulia Tymoshenko have dimmed Ukraine’s light, with Ukraine’s leadership being accused of selective justice.
These developments have cast a rock into Ukraine’s relations with the West and in particular with the EU. While the two partners already have close ties, cooperating in numerous different areas, over the last five years, Ukraine and the EU have been negotiating a far-reaching association agreement, including a deep and comprehensive free-trade agreement. While there is still no prospective membership, these two agreements will deepen ties to a degree never before witnessed with a third country and certainly bring Ukraine one step closer to one day being fully absorbed into the EU family.
However, in order to have the agreements signed and ratified the EU wants to see improvements in democracy and the rule of law. First this means holding free and fair parliamentary elections on Oct. 28. The EU will be carefully monitoring the pre-election period as well as the event itself for signs of irregularities. Progress has also been called for on constitutional reform, the fight against corruption, improving the business climate, and judicial reform. At the same time Kyiv will also have to beat back the Russians, which continue to play cat and mouse with Ukraine, including in ongoing gas negotiations. With a newly assertive Vladimir Putin back in the Kremlin, he will be ready to fight tooth and nail to keep Ukraine where he sees its natural place — at the side of Russia.
Ukraine has spent too long drifting. It is time for words to be tuned into real actions and results through an inclusive and transparent process supported by civil society. There should be no more crossroads; therefore let us hope that this crossroads will be the last one because the alternative would be catastrophic, not just for the Ukraine but for the entire region.
